Як ставитися до ближнього

Існує таке поняття, як благодать. Благодать — це дар людині від Бога (виключно з Його милості), без особливих заслуг з боку людини. І коли вона торкається серця, людина починає активну діяльність у прославленні Христа.

Однак слід зауважити, що досить легко її втратити, бо ворог людський не дрімає. Він знає всі слабкості нашої природи й душі. Відповідно, коли людина починає активно молитися, відвідувати храм, сповідатися та причащатися — цей самий ворог починає показувати всю відразливу сторону християнства.

Церква — це спільнота людей, які каються. Тобто грішників. Грішників, що не хочуть повторювати своїх помилок, однак за своєю природою ми — люди. І от людина під дією благодаті може зустріти інших таких самих людей під благодаттю. І тут починається: докори, погляди, слова. А в думках — “як же так, це ж Церква, хіба тут не ангели?”

Ангели є в Церкві, але є і люди. І через це людина не реалізує того, що дав Бог, — розчаровується в людях, у Бозі, і відпадає від Тіла Христового. Це означає, що християнин віддав перемогу ворогу без бою, який і почав показувати всі ці спокуси.

Два шляхи боротьби

Є два шляхи, якими може йти християнин, зміцнюючи свою віру.

Перший шлях — уперта боротьба. Не зважати, сперечатися, наплювавши на почуття інших, і робити лише те, що приписує Церква. Ходити на сповідь, причащатися, при цьому мінімізуючи або повністю уникаючи спілкування з іншими парафіянами, вважаючи всіх навколо злими.

Такий шлях призводить до падіння. Людина стає, як кажуть, «надто релігійною»: суворо дотримується всіх приписів — молиться, поститься, сповідається, причащається — але при цьому не помічає, як поводиться з ближніми.

Часто страждають рідні: чоловік чи дружина — бо ви мучите себе суворістю правил і нав’язуєте їх ближньому. Діти, колеги, друзі, навіть незнайомці в інтернеті — всі відчувають тиск вашої “правильності”. Ви знаєте псалми, акафісти, устав — але якщо ваш ближній задихається від вашої ревності, чи є це християнством?

Другий шлях — шлях любові й вежливості.
Не нав’язувати, а з любов’ю ставитися до інших. Бути ввічливим, м’яким, терплячим. Не робити зауважень, а зі співчуттям поставитися. Якщо чоловік чи дружина потребує вашої уваги — відкладіть, що дороге вам, і послужіть, але без гріха.

Треба вміти розрізняти, де гріх, а де ні. Бути гнучким, проявляти християнську мудрість. Ми живемо в XXI столітті, у світі, де далеко не все побудовано на християнських цінностях. І якщо ми християни — то повинні нести ці цінності через любов, а не через суворість.

У Писанні сказано: «Перемагайте зло добром». І перший крок до цього — ввічливість. Спробуйте чемно просити, чемно відповідати, говорити культурно. Якщо ж інша людина переходить межу — треба вміти постояти за себе, але починати слід завжди з доброти.

Це і є виконання заповіді: «Шукайте ж найперше Царства Божого і правди Його».
А Бог є Істина. Бог є Любов. Тож проста ввічливість до ближнього — це маленький крок до безмежної любові й благодаті.

Про шлях до святості

Чи знаєте ви, хто такий Вільям Шекспір? Або Віктор Гюго? А може, Карузо? Важко не знати світових геніїв. Але пам’ятайте: письменники не вміли писати одразу — вони вчили букви. Співаки не співали одразу — вони вчили ноти.

Так само і святі — не стали святими відразу. Безгрішний лише Ісус Христос, Богочоловік, Бог у Трійці Єдиний. А ми — люди. Тому спочатку треба навчитися малого — культури, ввічливості, — а потім уже рости в справжніх християн.

Вивчайте Писання, ставтеся уважно до ближніх, будьте добрі до людей.
І в цьому допоможе вам Господь.

З Богом.

29 жовтня 2025 р.

Назад